Агент помилився — хто відповідає за законом

Обов'язки Європейського Союзу щодо AI-систем високого ризику мали запрацювати 2 серпня 2026 року. За тиждень до цієї дати набув чинності Регламент (ЄС) 2026/1744 і переніс їх на 2 грудня 2027-го.

Це не дрібниця календаря. Саме той розділ AI Act описує, що зобов'язаний робити той, хто впровадив систему в себе: наглядати за нею, зберігати журнали, реагувати на збої. Тобто рівно ту частину, яка називає конкретну людину поруч із конкретним агентом, відсунули на шістнадцять місяців, а агенти в компаніях працюють уже зараз.

Питання «хто відповідає, якщо агент помилився» від цього нікуди не поділося. Воно просто перестало мати відповідь у вигляді статті регламенту і повернулося туди, звідки прийшло: у ваш договір і ваші логи.

Машина не суб'єкт права — це вирішили шість років тому

Спокуса думати, що відповідальність за автономне рішення десь розчиняється, виникає щоразу, коли систему називають «автономною». Юридично вона не розчиняється ніде, бо в неї немає адресата. Позов подають до особи — фізичної або юридичної. Агент не є ні тією, ні іншою.

Європарламент сказав це прямо ще у 2020 році, у резолюції про режим цивільної відповідальності за штучний інтелект:

Notes that all physical or virtual activities, devices or processes that are driven by AI-systems may technically be the direct or indirect cause of harm or damage, yet are nearly always the result of someone building, deploying or interfering with the systems; notes in this respect that it is not necessary to give legal personality to AI-systems. — Резолюція Європейського парламенту від 20 жовтня 2020 року, 2020/2014(INL), пункт 7

Ключове там — не заперечення правосуб'єктності, а те, що стоїть перед ним: шкода від AI-системи «майже завжди є результатом того, що хтось її побудував, впровадив або втрутився в неї». Три дієслова — три різні людини. Питання не в тому, чи відповідає хтось, а в тому, хто саме з цих трьох.

Філософська дискусія про права машин при цьому цілком жива. У випуску Import AI 470 від 24 серпня 2026 року Джек Кларк переказує розлогий текст під авторством Taylor Belrose про те, чому давати AI-системам права — погана ідея; аргумент там будується на неможливості свідомості, а не на законі. Сам Кларк додає, що почувається «глибоко розгубленим» щодо питань свідомості й прав AI. Варто розрізняти ці дві розмови: чи заслуговує машина на права — питання відкрите, а от чи несе вона відповідальність — закрите, і закрите не на її користь.

«Так вирішив агент» не є запереченням у спорі, бо такого відповідача не існує.

Правило, яке мало назвати винного, відсунули на шістнадцять місяців

Регламент (ЄС) 2026/1744 від 8 липня 2026 року — той самий Digital Omnibus on AI — опублікований в Офіційному віснику 24 липня і чинний з 27 липня 2026 року. Він змінив статтю 113 AI Act і встановив нові дати застосування:

Причину законодавець назвав у преамбулі відверто: не готові гармонізовані стандарти й загальні специфікації, не створені національні компетентні органи. Регулятор відсунув дату, бо не встиг сам.

Разом із розділом поїхали й обов'язки того, хто впроваджує систему в себе — deployer у термінах регламенту. Це та сторона, якою в типовому проєкті є замовник: не той, хто розробив агента, а той, хто запустив його на своїх клієнтах і своїх даних. Стаття 26, яка описує ці обов'язки, Омнібусом не змінювалась: вона просто почне діяти пізніше.

Державного чеклиста, за яким можна звіритись і сказати «ми зробили все, що вимагалося», до кінця 2027 року не буде. Відсутність вимоги не створює відсутності збитку.

Директиву, яка мала полегшити позов, відкликали

Другу половину конструкції прибрали ще раніше, і про це знають значно менше.

У вересні 2022 року Європейська комісія запропонувала окрему директиву про відповідальність за AI — AI Liability Directive, COM(2022) 496 final. Вона мала розв'язати найважчу проблему потерпілого: довести, що шкоду спричинила саме AI-система, коли ти не бачив ні її коду, ні даних, ні логів. Директива вводила презумпції причинного зв'язку і право вимагати розкриття доказів.

Комісія відкликала цю пропозицію. Рішення ухвалене на засіданні 16 липня 2025 року, повідомлення опубліковане в Офіційному віснику 6 жовтня 2025 року. Причина сформульована в робочій програмі Комісії на 2025 рік дослівно так:

No foreseeable agreement — the Commission will assess whether another proposal should be tabled or another type of approach should be chosen. — COM(2025) 45 final, Додаток IV, пункт 32

Тут легко помилитися з датою, і помиляються часто: лютий 2025-го — це лише анонс наміру в робочій програмі, а юридично пропозицію відкликано 6 жовтня 2025 року.

Спільного європейського правила про те, як доводити провину в справі з AI, немає і найближчим часом не буде. Усе повертається до національного права держави-члена, а воно в кожній різне. Саме тому будь-яка стаття, яка обіцяє вам «правила ЄС щодо відповідальності за AI» одним списком, продає неіснуючий товар.

Що таки приходить вчасно — і чому це, найімовірніше, не про вас

На тлі двох відкладених режимів один рухається за розкладом, і його варто знати точно, бо про нього найбільше плутанини.

Директива (ЄС) 2024/2853 про відповідальність за дефектну продукцію має бути імплементована державами-членами до 9 грудня 2026 року і застосовується до продуктів, випущених на ринок після цієї дати. Її головна новина — визначення продукту:

'product' means all movables, even if integrated into, or inter-connected with, another movable or an immovable; it includes electricity, digital manufacturing files, raw materials and software. — Директива (ЄС) 2024/2853, стаття 4(1)

Програмне забезпечення тепер прямо названо продуктом. Звідси заголовки на кшталт «за помилку AI відповідатиме розробник за суворою відповідальністю». Формально це так. Тільки далі в тексті стоять два обмеження, які зазвичай не цитують.

Перше — хто може позиватися. Стаття 5(1) дає право на відшкодування «any natural person who suffers damage caused by a defective product». Позивач — фізична особа. Ваша компанія в цій ролі не виступає.

Друге — за що. Стаття 6(1) містить закритий перелік видів шкоди: смерть або тілесне ушкодження, пошкодження чи знищення майна і знищення або пошкодження даних. І в двох останніх пунктах стоять винятки: майно, що використовується виключно в професійних цілях, і дані, що використовуються в професійних цілях, з-під директиви виведені.

Складіть це разом. Агент неправильно порахував знижку і ви втратили клієнта на сорок тисяч євро. Агент надіслав контрагенту чужі умови й угода зірвалась. Агент зіпсував записи в CRM. Жоден із цих випадків новою директивою не покривається: позивач тут юридична особа, збиток суто економічний, а дані професійні. Це територія договору й національного права, а не продуктової відповідальності.

Дрібниця, на якій теж часто спотикаються: виняток стосується майна, що використовується виключно професійно. Ноутбук, яким користуються і для роботи, і вдома, під цей виняток не підпадає: «виключно» в тексті стоїть не для краси.

Пастка, яка не чекає 2027 року: ви можете стати постачальником

Найдорожча помилка в розподілі ролей — вважати, що роль визначається тим, хто виписав рахунок. Регламент визначає її інакше.

Стаття 25 AI Act каже, що дистриб'ютор, імпортер, deployer або будь-яка третя сторона вважається постачальником системи високого ризику й отримує всі обов'язки постачальника за статтею 16, якщо настає одна з трьох обставин:

• вони ставлять своє ім'я або торговельну марку на систему, вже випущену на ринок;
• вони вносять суттєву модифікацію в систему високого ризику, і вона лишається системою високого ризику;
• вони змінюють цільове призначення системи — зокрема моделі загального призначення, — так, що вона стає системою високого ризику.

Третій пункт описує звичайний понеділок у багатьох компаніях. Ви берете модель загального призначення, обгортаєте її власними промптами під відбір кандидатів або оцінку платоспроможності, і за буквою регламенту ви більше не клієнт вендора, а постачальник системи високого ризику з повним набором обов'язків. Вендор при цьому з цієї ролі виходить: стаття 25(2) знімає її з того, хто спочатку випустив систему на ринок — але не безумовно, а за умови, що він передасть новому постачальнику визначений пакет документації й доступів.

Омнібус цю статтю не скасував, а посилив. Він переписав частину 2, деталізувавши, що саме первинний постачальник зобов'язаний передати новому: технічну документацію, достатню для оцінки відповідності статті 16, інформацію про відомі обмеження й режими відмов, а також цільовий технічний доступ для тестування і валідації. Обов'язок укладати письмову угоду з постачальниками компонентів розширено на тих, хто постачає AI-моделі, інструменти, послуги та процеси. І окремо додано штрафи за порушення саме цих частин, новим пунктом (da) статті 99(4).

Дата застосування в цієї статті та сама, грудень 2027-го. Але договори, які ви підписуєте цього тижня, доживуть до неї спокійно. Питання «ким ми будемо в термінах регламенту, коли він запрацює» дешевше поставити зараз, ніж переоформлювати ланцюг постачання заднім числом.

Що діє вже зараз, поки решта чекає

Один блок обов'язків Омнібус не рухав: обов'язки прозорості за статтею 50 застосовуються з 2 серпня 2026 року, тобто вже діють. Це вимоги розкриття: що людина взаємодіє з AI-системою, а згенерований контент позначений як згенерований.

І поруч є єдиний найближчий дедлайн у цій темі. Омнібус додав до статті 50 нову частину 4: постачальники систем, які генерують синтетичне аудіо, зображення, відео чи текст і були випущені на ринок до 2 серпня 2026 року, мають привести їх у відповідність до вимог маркування до 2 грудня 2026 року.

Порядок виходить парадоксальний, але саме такий: сьогодні від вас вимагають сказати клієнту, що він говорить з машиною, і не вимагають нічого щодо того, хто відповість, якщо машина помилиться.

В Україні AI-закону немає, і це теж відповідь

Для української компанії картина коротша. Чинного закону про штучний інтелект немає, зареєстрованого законопроєкту у Верховній Раді теж немає.

Що є — послідовність планів. Мінцифра презентувала дорожню карту з регулювання ШІ 7 жовтня 2023 року і Білу книгу 26 червня 2024-го; обидва документи не є нормативними актами. Розпорядження Кабінету Міністрів № 457-р від 9 травня 2025 року затвердило план заходів, і його перший пункт ставить Мінцифрі строк розробити й подати Кабміну законопроєкт про правове врегулювання у сфері розвитку штучного інтелекту: IV квартал 2026 року. Тобто до уряду проєкт має лише дійти, а до парламенту — ще пізніше. У червні 2026 року при профільному комітеті Ради почала працювати робоча група над майбутнім законом.

Отже, спір про помилку агента в Україні сьогодні вирішується загальними нормами цивільного й договірного права. Які саме норми застосує суд у вашій ситуації — питання до вашого юриста з вашими фактами на руках, а не до статті в блозі. Ми свідомо не наводимо тут номерів статей: підбір норми залежить від того, ким ви є в конкретному ланцюжку і яку шкоду заподіяно, і помилка в цьому підборі коштує дорожче за саму консультацію.

Хто відповідає насправді: той, хто не може показати, що сталося

Спільного європейського правила немає, профільного закону в Україні немає, продуктова відповідальність ділових збитків не покриває. Лишається двоє: що написано в договорі й що можна довести.

Друге цікавіше за перше. У майже будь-якому спорі про автономну дію програватиме та сторона, яка не може відтворити, що саме сталося: на яких даних агент ухвалив рішення, за якою версією промпту й моделі він працював, чи була там людина і що вона бачила. Без журналу ви не доведете свою правоту й не спростуєте чужу версію: вам просто нічим.

Вимоги вести такі журнали, до речі, теж поки немає: стаття 12 AI Act про ведення записів і стаття 19 про автоматично згенеровані логи лежать у тому самому відкладеному розділі. Журнал ви ведете не для регулятора, а для того тижня, коли доведеться пояснювати клієнту або суду, чому агент зробив те, що зробив.

Спір вирішують три речі, і жодну з них не можна створити заднім числом.

Перша й найважливіша — журнал дій. Не «система логується», а конкретно: що агент зробив, коли, на яких вхідних даних, з якою версією промпту й моделі, і хто з людей цей крок бачив. Логи, які чистяться через тридцять днів, у спорі про претензію піврічної давності не варті нічого. Решта дві простіші: письмово зафіксована межа повноважень (що агент робить без підтвердження людини, а що ні) і розподіл ролей у договорі: хто відповідає за якість моделі, хто за налаштування під ваш процес, хто за нагляд у щоденній роботі.

Відповідає той, хто не подбав про межі. Виграє спір той, у кого лишились записи.

Питання, які ставлять до запуску

Шість питань, які варто закрити до того, як агент почне працювати з реальними клієнтами. Вони не замінюють юриста, вони економлять йому години й вам гроші.

1. Ким ми є в термінах AI Act — deployer чи постачальник? Якщо ви ставите своє ім'я на чужу систему або змінюєте її призначення, відповідь може виявитися не тією, яку ви очікували.
2. Чи потрапляє наш сценарій до Додатка III? Відбір персоналу, оцінка платоспроможності, доступ до послуг — типові кандидати. Це визначає, чи прилетить до вас грудень 2027-го взагалі.
3. Що агент має право робити без людини? Межа має бути записана, а не матися на увазі. Різниця між «пропонує знижку» і «надає знижку» — це різниця в ціні помилки.
4. Де наші журнали і скільки вони живуть? Якщо логи чистяться через тридцять днів, а претензія приходить через півроку, у вас немає нічого.
5. Що написано в договорі з підрядником про відповідальність за дію агента? Не про якість коду — про дію в проді.
6. Хто наш контрагент за законом, якщо шкоду завдано клієнту? Клієнт судитиметься з вами, а не з вашим вендором чи постачальником моделі. Регрес до них — окрема історія й окремий пункт договору.

Де ця стаття перестає працювати

Це не юридична консультація, і поради щодо конкретної ситуації тут немає навмисно: відповідь залежить від юрисдикції, ролі сторін і характеру шкоди, а жодного з цих трьох параметрів ми не знаємо.

Усе сказане про AI Act і продуктову відповідальність стосується права ЄС. Україна не є державою-членом, тож механічно переносити ці правила на український договір не можна, і ми свідомо не намагалися це зробити за вас.

Ну і дати рухаються. Найкращий доказ — сам матеріал: обов'язки, про які пів року писали як про такі, що почнуться 2 серпня 2026 року, за тиждень до цієї дати переїхали на грудень 2027-го. Перед тим як спиратися на будь-яку дату звідси, звіртеся з чинною редакцією в EUR-Lex.

Якщо у вас уже працює агент, з якого починається розмова з клієнтом або який щось змінює у ваших даних, найкоротша перевірка займе один вечір: візьміть останній тиждень його роботи і спробуйте відтворити три довільні рішення. Якщо не виходить, ваш перший ризик навіть не юридичний, а інженерний.

Grow2.ai будує front-office агентів під процес клієнта і разом із ними: межі повноважень та журнали, за якими рішення агента можна відтворити. Якщо хочете розібрати свій сценарій, приходьте на розмову: grow2.ai/uk/contact.

Читати далі

• Збої мультиагентних систем: де ламається ланцюг
• Коли модель відмовляється: guardrails і межі поведінки
• Чотири AI-агенти для менеджерської рутини

Джерела

• Резолюція Європейського парламенту від 20 жовтня 2020 року про режим цивільної відповідальності за штучний інтелект, 2020/2014(INL) — пункт 7, першоджерело цитати
• Регламент (ЄС) 2026/1744 від 8 липня 2026 року (Digital Omnibus on AI) — нові дати застосування, зміни до статті 25
• Регламент (ЄС) 2024/1689 (AI Act) — статті 25, 26, 50, 113
• Повідомлення про відкликання пропозицій Комісії, OJ C/2025/5423 від 6 жовтня 2025 року — відкликання AI Liability Directive
• Робоча програма Комісії на 2025 рік, COM(2025) 45 final, Додаток IV, пункт 32 — першоджерело формулювання причини
• Директива (ЄС) 2024/2853 про відповідальність за дефектну продукцію — статті 4(1), 5(1), 6(1), 22(1)
• Розпорядження КМУ від 9 травня 2025 р. № 457-р — план заходів, строк подання законопроєкту
• Import AI 470: No rights for machines, Джек Кларк, 24 серпня 2026 року